Біля серця пекло і нестерпно боліло,
А на грудях поранених кров запеклась,
Та він дихав іще, і вуста шепотіли:
«Ти мене не залишив Ісусе? Ти спас?»
Руки дрібно тремтіли і враз притискали,
Книгу книг, що завжди біля серця носив.
Все єство наповнялось тривогою й жалем,
А піднятись з землі, він не мав уже сил.
Очі вгору підвів та з благанням молився:
«Отче мій, коли воля Твоя на життя ,
Допомогу пошли, бо я страшно втомився,
Вірю я, Ти Своє не залишиш дитя.»
Вже не чув, як до нього наблизились кроки,
Хтось на руки підняв, й на підводу поклав...
У шпиталі сказали: «Потрібен лиш спокій!
Він живий!» - На це воля Господня була.
Як до тями прийшов - враз за серце схопився:
«Боже мій! Де поділась Книга із книг?
Невже втратив її, як в яру опинився?
Чи можливо хтось викрасти Біблію встиг?
Лікар Книгу простяг понівечену дуже,
Той притиснув її до грудей, наче клад...
«Книга ця зберегла троє серденько, друже!»
«Навіть двічі!!!» - Збентежено мовив солдат.
~ДЛВ~
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Осенняя сирень - Олейниченко Максим Сергеевич У каждого в жизни бывают взлеты и падения. Когда мы на высоте, в расцвете сил, обаяния - на нас обращают внимание, хвалят, поддерживают. Но наступают и сложные времена, когда мы не в лучшей форме, и фортуна не на нашей стороне. Важно помнить, что нас определяют не наши взлеты и падения, а этот любящий, нежный взгляд Того, Кто нас создал. Он может сейчас видеть нас и не в лучшей форме, не с самой приглядной стороны, но Он знает наше естество и судьбу, ради которой Он создал нас. Как бы все плохо ни казалось - нужно держаться за взгляд Христа, который один соизмерим нашей личности.
